Використання елементів народознавства на уроках української мови та літератури

Використання елементів народознавства

на уроках української мови та літератури

 (опис власного досвіду)

 учасника першого (районного) туру всеукраїнського конкурсу

«Вчитель року - 2015»

Кух Ольги Василівни,

                                                                                учителя української мови та  літератури

                                                                               ЗОШ І-ІІст.с. Підкормілля

Людина з’являється на світ маленькою, безпомічною істотою. Хіба можна бути байдужим до її долі? Як навчити робити перші життєві кроки, приучити до навколишнього життя? Як виховати її чесною і правдивою, відважною і кмітливою, доброю і щирою? Ці та інші проблеми постають перед вчителями, батьками, кличуть до виховних дій.  Саме тому я як вчитель української мови та літератури свою роботу всіляко намагаюсь пов’язувати з народною педагогікою та працюю над проблемою «Використання елементів народознавства на уроках української мови та літератури».

         Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання та виховання, який зберігається в пам’яті народу, постійно ним систематизується, збагачується та удосконалюється.  Проблема, над якою працюю, співзвучна з навчально-виховною діяльністю і метою сучасної школи. Необхідність її використання, особливо на уроках української мови та літератури,  зумовлена багатьма причинами. Тому я постійно залучаю учнів на своїх уроках до народних надбань, бо знаю, що тут вони почерпнуть для себе багато цікавого. Нині діючі навчальні плани і програма загальноосвітньої школи складаються з системи навчальних дисциплін, які дають змогу учителеві залучити і повсякденний навчальний обіг народну педагогіку у всій її різноманітності. Так, наприклад, уроки української мови спонукають учнів до пізнання мовних скарбів українського народу. Вивчення літератури у школі не тільки  розкриває ідейний зміст і суть мовно-естетичної довершеності красного письменства, а й підводить до поглибленого розуміння дидактичної довершеності – фольклору. Певну інформацію про народні традиції учні одержують й під час вивчення навчальних дисциплін:

-         історії – про фольклор як історичне джерело;

-         біології – про народне природознавство;

-         математики – про народну математику;

-         етики, музики – про народні пісні, танці.

Уроки, на яких матеріал пов'язаний з елементами народознавства, проходять завжди у хорошій атмосфері. Спостерігаючи за учнями, бачу, що вони із величезним задоволенням відвідують такі уроки, адже мають можливість не тільки вивчити новий матеріал, а й навчитися плести вінок (дізнатися нове про вінкоплетіння, прослухати народні пісні, легенди про квіти, їхню символіку), вишивати рушника (познайомитися із символікою народного, родинного, сімейного оберега – рушника, прислів’ями та приказками про нього, піснями), навчитися вбирати дівочу косу (дізнатися про роль коси, її призначення, символіку та роль стрічок).

         Разом із знаннями про народні традиції та звичаї прагну, аби школярі засвоїли програмовий матеріал. Сучасні підручники з української мови та літератури насичені народною дидактикою, особливо зразками фольклорних творів. Тому на допомогу у підготовці до уроку використовую методичні розробки, збірники вправ, головоломки, які мають у собі елементи народознавства. Для того, щоб урок був вдалим, потрібно мудро і доречно вплести той чи інший матеріал народної дидактики в свою роботу, як під час уроків, так і на позакласних заняттях. І від цього навчальний процес у школі тільки виграє.

          На уроках часто пропоную учням, особливо середній ланці, відгадати народні загадки, які націлюють на знання шкільної атрибутики і свідчать про велику повагу до школи. Загадки застосовую також у вправах і завданнях для учнів. На мою думку, навчання мови проходити у школі успішно тоді, коли на чільному місці стоїть система вправ, побудованих на фольклорному матеріалі. Адже народна пісня на уроках української мови та літератури при вивченні народної творчості є обов’язковим складником уроку. Як можна використовувати елементи вишивання рушника, не згадавши пісню про нього?!

         Потрібну й повчальну для учнів життєву інформацію несуть на своїх крилах народні афоризми. Напевно, кожен школяр знає, що найкраще говорити, використовуючи прислів’я та приказки. Невеличкий народний вислів «Не копай яму іншому, бо сам упадеш». Але скільки  життєвої мудрості й щирого хвилювання за те, щоб добрими були людські стосунки, вкладено у нього! Так чому ж не використовувати прислів’я повсякчас на уроках мови та літератури?

         Доречно вплетений у канву уроку яскравий штрих з народних надбань багато часу не потребує. Та бачу, що він відплачується сторицею, тому що кожна грань народної дидактики, як мазок пензля видатного художника, увиразнює дидактичну дію уроку, не кажучи про те, що елементи народознавства надають краси урокові.

         Як уроки, так і виховні заходи з використанням елементів народознавства завжди сприймаються учнями з великою увагою та інтересом. Адже народні звичаї з нами в біді і щасті, радості й горі, в будень і свято. Вони нас вчать працювати, любити, думати, перемагати, викорінювати зло, примножувати добро та землі, бути справжніми людьми.

Інформаційна картка

Інформаційна картка

учасника другого (обласного) туру

всеукраїнського конкурсу «Учитель року - 2015»

                                  

1. Прізвище, ім’я та по батькові               Кух Ольга Василівна            

2. Місце роботи                                        загальноосвітня школа  І-ІІст.

с. Підкормілля                      

3. Посада                                                            учитель української мови  та літератури                            

4. Педагогічний стаж роботи                            14 років                                 

5.Кваліфікаційна категорія                       спеціаліст І категорії             

6. Звання                                                                                                 

7.Педагогічне кредо                                 «Віддай людині крихітку себе ,

За це душа наповнюється світлом»

Л.Костенко

8. Інноваційні форми роботи та

технології, що використовую                  Робота в парах, робота в групах, «Коло ідей», «Акваріум»,      

«Мікрофон», «Мозковий штурм», «Навчаючись – учусь», «Ажурна пилка»

9.Власний особистісний і педагогічний портрет

         У слово «учитель» у всі віки вкладали глибокий зміст. Учитель не робить кар’єри… Він – актор, скульптор, лікар.

         Уже більше 14 років я виховую дітей, прагну навчити їх головного – любити свою Батьківщину, бути достойними її громадянами. Вважаю, що в кожній дитині природою закладений певний творчий потенціал. Надзвичайно важливо навчити школяра бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати власну думку. Учитель повинен вірити в дітей, їхні здібності. Головне, на мою думку, пам’ятати, що кожна дитина – індивідуальність, талановита особистість.

         Я – учитель: своїм ставленням до оточуючих навчаю дітей шанувати людську гідність, особистість і неповторність. Я – учитель: своїм оптимізмом навчаю любити життя в усіх його проявах. З метою збагачення власної педагогічної стратегії новими досконалими методами і засобами навчання систематично підвищую свою педагогічну кваліфікацію.

         За роки роботи в школі виробила свій власний стиль, для якого характерна, перш за все, щира любов до дітей, турбота про їхній усебічний, фізичний і духовний розвиток, творче мислення і високий моральний дух.     Постійно беру участь у роботі шкільного та районного МО учителів української мови та літератури.

         Вважаю, що педагог повинен творити нове, неповторне, те, що привертає учнів до навчання, а їх батьків – до проблем освіти.

10. Посилання на блог -  http://kuxolga.blogspot.com/                                                                                                                                                                                         

Анкета

учасника другого (обласного) туру

всеукраїнського конкурсу «Учитель року - 2015»

1.     Прізвище, ім’я та по батькові                   Кух Ольга Василівна

2.     Дата і місце народження                 01.06.1981р.­­­                 

3.     Повна домашня адреса                             44230 Любешівський р-н

с.Підкормілля,

вул..Молодіжна буд.16

тел. 0997279190

e-mail kux.81@mail.ru

4.     Паспортні дані                                 АЮ № 069381                       

вид. Любешівським РВ УМВС у Волинській області 12.05. 2008р.   

5.     Ідентифікаційний код                               2973708908                            

6.     Який навчальний заклад закінчила          Рівненський державний

гуманітарний університет (2003р.)

7.     Спеціальність за дипломом            вчитель української мови,  літератури, українознавства

8.     Місце роботи                                  ЗОШ І-ІІст.с. Підкормілля

9.     Стаж роботи                                   14 років                                 

10. Кваліфікаційна категорія                 спеціаліст І категорії             

11. Звання                                                                                                    

12. Державні нагороди, відзнаки                                                                          

13. Класи, в яких викладаю                  5,6,9 класи                                      

14. Моє педагогічне кредо                   «Віддай людині крихітку себе ,

За це душа наповнюється світлом»

Л.Костенко

15. Інноваційні форми роботи та

технології, що використовую                  Робота в парах, робота в групах, коло ідей, «акваріум»;        

«Мікрофон», «Мозковий штурм», «Навчаючись - учусь», «Ажурна пилка»

16.  Власний особистісний і педагогічний портрет

         У слово «учитель» у всі віки вкладали глибокий зміст. Учитель не робить кар’єри… Він – актор, скульптор, лікар.

         Уже більше 14 років я виховую дітей, прагну навчити їх головного – любити свою Батьківщину, бути достойними її громадянами. Вважаю, що в кожній дитині природою закладений певний творчий потенціал. Надзвичайно важливо навчити школяра бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати власну думку. Учитель повинен вірити в дітей, їхні здібності. Головне, на мою думку, пам’ятати, що кожна дитина – індивідуальність, талановита особистість.

         Я – учитель: своїм ставленням до оточуючих навчаю дітей шанувати людську гідність, особистість і неповторність. Я – учитель: своїм оптимізмом навчаю любити життя в усіх його проявах. З метою збагачення власної педагогічної стратегії новими досконалими методами і засобами навчання систематично підвищую свою педагогічну кваліфікацію.

         За роки роботи в школі виробила свій власний стиль, для якого характерна, перш за все, щира любов до дітей, турбота про їхній усебічний, фізичний і духовний розвиток, творче мислення і високий моральний дух.     Постійно беру участь у роботі шкільного та районного МО учителів української мови та літератури.

         Вважаю, що педагог повинен творити нове, неповторне, те, що привертає учнів до навчання, а їх батьків – до проблем освіти.

17. Даю згоду на внесення інформації в базу даних та публікацію матеріалів в періодичних та інших освітянських виданнях – можливим редагуванням

                                                                                                                

(підпис учасника)

Дата  28.11.2014р.

урок української літератури у 6 класі. Леся Українка. "Як дитиною, бувало..." "Тиша морська"

ТЕМА. Леся Українка. Образ мужньої, сильної духом дівчинки, її життєрадісний погляд на світ , упевненість, розвинена уява в поезіях «Як дитиною,бувало …», «Тиша морська»

МЕТА:

• навчальна:ознайомити з першими поезіями маленької Лесі, підготуватися до сприйняття поетичних творів поетеси;
• розвивальна: розвивати навички виразного читання ліричних творів, вміння характеризувати образ ліричної героїні поезій, визначати художні засоби, з’ясувати їхню роль у поезіях;
• виховна: виховувати почуття співпереживання, прагнення бути мужнім, впевненим, цілеспрямованим, волелюбним; виховувати інтерес до надбань українського народу

Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: Портрет Лесі Українки,презентація, мультимедійний проектор, картки.

Хід уроку

І. Організаційний момент
Рада я вас привітати,
Мої хлопчики й дівчата.
Будем разом мандрувати
І нового дізнаватись.
         Про славетную людину,
Що любила Україну,
Що жила для неї й з нею –
Батьківщиною своєю.
Знемагала біль пекучий,
Та була завжди рішуча.
Із усмішкою долала
Неприємності гнітючі.
         То ж, шановні мої діти,
Як без справи нам сидіти?!
Будем разом працювати,
Щоб про Лесю ще дізнатись!!!
ІІ. Актуалізація опорних знань
«Мозковий штурм»
1. Де народилася Леся Українка (на Волині)
2. Яке її справжнє ім’я? (Лариса Петрівна Косач)
3. Як звали маму поетеси? Що ви про неї знаєте? (Олена Пчілка. Дитяча письменниця)
4. Як називався перший вірш Лесі? Кому він був присвячений? («Надія». Тітці Елі)
5. В яку предивну істоту вірила Леся? (в Мавку)
6. Як називався її перший друкований вірш? («Конвалія»)
Подяка за відповіді
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
ІІІ. Робота по темі уроку

Найбільше багатство людини – міцність духу.

                                                        Гете

1.Слово вчителя. Україна… Аж серце завмирає, коли чуєш таке до болю рідне слово. У народних звичаях та обрядах, у маминій вишиванці, у мереженому рушничкові, у синьоокому Дніпрові – у всьому навкруги виграє різними барвами наша батьківщина. Україна – це земля, що дала життя синам та донькам, котрі прославили свою неньку на цілий світ. То ж як вкотре не згадати про видатну поетесу, нашу землячку Лесю Українку, яка оспівала свою землю та безмежну любов до неї у своїх поезіях.
«Наша Леся» - говоримо просто і звично, ніби про найдорожчу, найближчу і рідну людину. Образ Лесі Українки входить у життя з першими піснями й віршами, першими друкованими рядками, полонить серце своєю великою любов’ю до народу, мужністю і величністю, своєю незламною силою. Ось уже понад сто років живемо з її натхненною поезією.
          Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами. Мати – Олена Пчілка - возила своїх дітей до сіл та містечок. Там Леся зачаровано слухала веснянки, які селяни співали бодай чи не всім селом. Багато з них увійшло у побут косачів і стали улюбленими піснями. Це такі як «Подоляночка», «Зайчик», «Женчичок-бренчичок» та інші.
Тож пропоную вашій увазі одну із веснянок із села Колодяжного.
Відео «Веснянка»
2. Бесіда з учнями:
 - Чи сподобалася вам веснянка?
 - Яким настроєм вона пройнята?
 - Чи подобаються вам подібні пісні?
2. Слово вчителя. До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала з своїм братом «козака».
У 1878 році батька Лесі перевели на службу у місто Луцьк. Наступного року туди переїхала вся сім,я. Та скоро сталося велике горе… Ось як розповідає про це її брат Михайло:
«…6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стир подивитися, як святять воду. У неї намокли ноги в крижаній воді., вона застудилася. Почала боліти права нога, яка і раніше давалася взнаки, але ще ніхто не знав, яка то страшна хвороба – туберкульоз…»
Відтоді почалися неймовірні страждання. Хвороба прогресувала, вражаючи кісток, легені, нирки сухотами. Але 10-річна дівчинка мужньо долала пекучий біль, який постійно дошкуляв. То не дивно, що згодом з-під пера вийде поезія «Як дитиною, бувало…», яка стане розповіддю про те, як маленька дівчинка боролася з хворобою.
Відео «Як дитиною, бувало…»
3.Словникова робота.
Епіграма – короткий вірш глузливого характеру
4. Бесіда:
 - Який настрій викликає поезія?
 - Унаслідок чого героїня страждає?
 - Чому на запитання «Що, болить?» вона не зізнається у власних стражданнях?
 - А ви вмієте терпіти навіть тоді, коли це неможливо?
 - Які риси вдачі у ліричної героїні?
- Яка тема цієї поезії?
Болісні переживання поетеси з приводу власного здоров’я; намагання боротися з хворобою

• Яка основна думка твору ?

Тільки сильна духом людина здатна здолати будь-які труднощі
5. Складіть асоціативний ряд до характеристики образу головної героїні поезії «Як дитиною, бувало…»
Лірична героїня – стримана
                            -схильна до всепрощення
                            -мужня
                            -терпляча
                            -стійка

-витривала

                            -горда

6. Для виразності поезії важливе значення мають художні засоби.
Які ви знаєте художні засоби?
Знайдіть художні засоби і запишіть їх до відповідних колонок

Епітети	Метафори
Злий жарт	«біль доходив»
Епіграма гостра,злобна	«зірватись має…епіграма»

• Які життєві уроки можна взяти з вірша Лесі Українки?
• Чи важливо в наш час бути мужнім? Чому?

7. Фізкультхвилинка

Я люблю свою країну,

Свою рідну Україну.

Оком ти куди не кинь –

Я люблю свою Волинь.

     Наче Леся, буду мужнім,

Йтиму гордо по життю,

Буду радісним і дружнім

Та добро у світ нести!!!

8. Слово вчителя
У зв’язку з хворобою Леся Українка багато подорожувала. Лікарі радили їй частіше перебувати в місцевостях з сухим кліматом. Влітку 1888 року Леся їде на лікування до Одеси. Саме тут вона щиро закохалася в море і дуже хотіла здійснити морську подорож. Здоров’я  її того літа значно покращилося. А згодом вона побуває в Криму, під враження якого напише цикл віршів «Кримські спогади», який присвятить для свого брата Михайла.
Вірш «Тиша морська» належить саме до цього циклу.
9. Виразне читання вчителем поезії.
 - Яку картину побачила героїня у віконце?
   - Чи завжди на морі буває тиша?
 - Як у поезії описано чарівність руху човника по морю, осяяному сонцем?
 - Про що свідчить бажання героїні вирушати у морську подорож?
- Чи любите ви подорожувати?.
10. Робота в парах.
 - Визначте тему твору.
 Зображення краси морської тиші
 - Схарактеризуйте образ ліричної героїні твору.
Чуйна, душевна, багата, цілеспрямована, волелюбна, любить природу
За допомогою яких епітетів змальовується краса природи, її чарівність, казковість?
Епітети:
«Час гарячий, ясне небо, море, хмарки, злотиста блакить, тихий плескіт, хвилечка перлиста, стежечка злотиста, щире золото, золотий шлях»
Метафори:
«колихає море хвилі», «рине хвилечка», «в,ється стежечка», «золото спадає», «шлях, що проложило сонце»
 Повтори.
Ледве-ледве
Виразне читання вірша учнями.
 - Які враження у вас залишилися після прослуховування цієї поезії?
V.Закріплення вивченого
1. Робота в групах
Створіть віртуальний музей Лесі Українки. Якою ви уявляєте

• 1 група – кімнату роздумів
• 2 група – кімнату спогадів
• 3 група – робочий кабінет.

Погляньте, якими насправді є кімнати, в яких проживала і працювала Леся Українка.
Відео з Колодяжного.
2..Гра «Розшифруй рядки вірша».
   У цій грі зашифровані рядки з вірша Лесі Українки з циклу « Кримські спогади» - «Грай, моя пісне!..», які можуть бути епіграфом до всієї вільнолюбної творчості поетеси.
   (Читати від позначеного кружечка за лініями навкоси через один).


 VІ.  Підсумки.
Рефлексія.
«Незакінчене речення»
На різнокольорових смужках – незакінчене речення. Продовжити його.
Я знаю, що…..
Я зрозумів, що…
Я запам’ятав, про те, що…
Я навчився….
Я спробую….
Я буду таким , як….
VІІ  Домашнє завдання.
Вивчити напам’ять поезію «Як дитиною, бувало…».

Шановна Лесю! Дякуєм тобі,
Що мужньо вчиш долати перепони.
Твої нащадки – доньки і сини
Ми від Волині аж до самого Херсону.

         Тож Твоє слово ми несемо гордо в серці
         Із трепетом й любов’ю навіки.

Нехай по всій землі воно озветься

Й Твої ім’я хай славно скрізь звучить!

Використання елементів народознавства на уроках української мови та літератури (опис власного досвіду) Використання елементів народозна

Використання елементів народознавства

на уроках української мови та літератури

 (опис власного досвіду)

Кух Ольги Василівни,

                                                                                учителя української мови та літератури

                                                                               ЗОШ І-ІІст.с. Підкормілля

Людина з’являється на світ маленькою, безпомічною істотою. Хіба можна бути байдужим до її долі? Як навчити робити перші життєві кроки, приучити до навколишнього життя? Як виховати її чесною і правдивою, відважною і кмітливою, доброю і щирою? Ці та інші проблеми постають перед вчителями, батьками, кличуть до виховних дій.  Саме тому я як вчитель української мови та літератури свою роботу всіляко намагаюсь пов’язувати з народною педагогікою та працюю над проблемою «Використання елементів народознавства на уроках української мови та літератури».
         Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання та виховання, який зберігається в пам’яті народу, постійно ним систематизується, збагачується та удосконалюється.  Проблема, над якою працюю, співзвучна з навчально-виховною діяльністю і метою сучасної школи. Необхідність її використання, особливо на уроках української мови та літератури,  зумовлена багатьма причинами. Тому я постійно залучаю учнів на своїх уроках до народних надбань, бо знаю, що тут вони почерпнуть для себе багато цікавого. Нині діючі навчальні плани і програма загальноосвітньої школи складаються з системи навчальних дисциплін, які дають змогу учителеві залучити і повсякденний навчальний обіг народну педагогіку у всій її різноманітності. Так, наприклад, уроки української мови спонукають учнів до пізнання мовних скарбів українського народу. Вивчення літератури у школі не тільки  розкриває ідейний зміст і суть мовно-естетичної довершеності красного письменства, а й підводить до поглибленого розуміння дидактичної довершеності – фольклору. Певну інформацію про народні традиції учні одержують й під час вивчення навчальних дисциплін:

• історії – про фольклор як історичне джерело;
• біології – про народне природознавство;
• математики – про народну математику;
• етики, музики – про народні пісні, танці.

Уроки, на яких матеріал пов'язаний з елементами народознавства, проходять завжди у хорошій атмосфері. Спостерігаючи за учнями, бачу, що вони із величезним задоволенням відвідують такі уроки, адже мають можливість не тільки вивчити новий матеріал, а й навчитися плести вінок (дізнатися нове про вінкоплетіння, прослухати народні пісні, легенди про квіти, їхню символіку), вишивати рушника (познайомитися із символікою народного, родинного, сімейного оберега – рушника, прислів’ями та приказками про нього, піснями), навчитися вбирати дівочу косу (дізнатися про роль коси, її призначення, символіку та роль стрічок).
         Разом із знаннями про народні традиції та звичаї прагну, аби школярі засвоїли програмовий матеріал. Сучасні підручники з української мови та літератури насичені народною дидактикою, особливо зразками фольклорних творів. Тому на допомогу у підготовці до уроку використовую методичні розробки, збірники вправ, головоломки, які мають у собі елементи народознавства. Для того, щоб урок був вдалим, потрібно мудро і доречно вплести той чи інший матеріал народної дидактики в свою роботу, як під час уроків, так і на позакласних заняттях. І від цього навчальний процес у школі тільки виграє.
          На уроках часто пропоную учням, особливо середній ланці, відгадати народні загадки, які націлюють на знання шкільної атрибутики і свідчать про велику повагу до школи. Загадки застосовую також у вправах і завданнях для учнів. На мою думку, навчання мови проходити у школі успішно тоді, коли на чільному місці стоїть система вправ, побудованих на фольклорному матеріалі. Адже народна пісня на уроках української мови та літератури при вивченні народної творчості є обов’язковим складником уроку. Як можна використовувати елементи вишивання рушника, не згадавши пісню про нього?!
         Потрібну й повчальну для учнів життєву інформацію несуть на своїх крилах народні афоризми. Напевно, кожен школяр знає, що найкраще говорити, використовуючи прислів’я та приказки. Невеличкий народний вислів «Не копай яму іншому, бо сам упадеш». Але скільки  життєвої мудрості й щирого хвилювання за те, щоб добрими були людські стосунки, вкладено у нього! Так чому ж не використовувати прислів’я повсякчас на уроках мови та літератури?
         Доречно вплетений у канву уроку яскравий штрих з народних надбань багато часу не потребує. Та бачу, що він відплачується сторицею, тому що кожна грань народної дидактики, як мазок пензля видатного художника, увиразнює дидактичну дію уроку, не кажучи про те, що елементи народознавства надають краси урокові.
         Як уроки, так і виховні заходи з використанням елементів народознавства завжди сприймаються учнями з великою увагою та інтересом. Адже народні звичаї з нами в біді і щасті, радості й горі, в будень і свято. Вони нас вчать працювати, любити, думати, перемагати, викорінювати зло, примножувати добро та землі, бути справжніми людьми.

СВЯТО «МИ ТЕБЕ НЕ ЗАБУЛИ, ТАРАСЕ»

СВЯТО «МИ ТЕБЕ НЕ ЗАБУЛИ, ТАРАСЕ»

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
Лунає пісня на слова Т. Шевченка «Заповіт».

1-й учень. Щовесни, коли тануть сніги і на рясті просяє веселка,
повні сил і живої снаги, ми шануємо пам'ять Шевченка.
На оновленій українській землі живе і вічно житиме в наро­ді пам'ять про великого Кобзаря, сина України, поборника свя­тої правди.
Оцінюючи стан наших сьогоднішніх справ, ми повинні часті­ше оглядатися назад, щоб не забути ту складну дорогу злигоднів і боротьби, яку здолав наш народ, і «незлим тихим словом» зга­дати провісників нового життя. Тарас був одним із них.
2-й учень
...Вставайте, кайдани порвіте.
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Гаряча думка Кобзаря надихала народ на штурм царизму, кликала до боротьби за волю України, додавала сили знедоле­ному народові і віру у краще майбутнє. Шевченкові ідеї дорогі людям усього світу.
Провіснику волі, Великий титане, Справдилися думи Пророчі твої.
Приймай же данину. Любові і шани Од вільних народів Нової сім'ї.
3-й учень. «Він був сином мужика — і став володарем у цар­стві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі шляхи про­фесорам і книжним ученим».
4-й учень. Десять літ він поневірявся під ваготою російської солдатської муштри. Недоля переслідувала його в житті, та вона не зуміла перетворити золота його душі — на іржу, ані любові
до людей — на ненависть.
Найкращий і найцінніший скарб доля дарувала йому лише
по смерті — невмирущу славу.
Пісня__________________________________
1-й учень
В похилій хатині край села,
Над ставом чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.

Виходить малий Тарас і його мати.

Мати
Як гірко,
Як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!          
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово — і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди,
З краю в край
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій,
Сльозами злитій.
О любі дітоньки малі,
Одні залишились у світі.
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі...
Тарас
...В тім гаю,
У тій хатині у раю
Я бачив пекло...
Там неволя.
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(а ми були малі і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині... а ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
Вірш про ма



Лунає пісня «Рідна мати моя» під презентацію

Виходить молодий Тарас.

Тарас
Єсть на світі доля...
А хто її знає?
 Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі,
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають,
Ні долі, ні волі!
Візьміть срібло-злото
 Та будьте багаті,
А я візьму сльози —
Лихо виливати:
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
 Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!



Входить Шев­ченко, уже старший, у вишитій сорочці. Довкола нього збирається гурт селян із косами, граблями, серпами.
Дід. Тяжка наша доля у панському ярмі, Тарасе.
Селянин. Пани-кати... латану свитину з каліки знімають, із шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих!
Дівчина. А он розпинають вдову за подушне... а сина кують... єдиного сина, єдину надію в військо оддають.
Жінка. А онде під тином опухла дитина від голоду мре. А мати пшеницю на панщині жне...
Молода селянка. Чи довго ще на сім світі катам панувати?
Шевченко (задумливо)
Пани, пані, схаменіться!         Настане суд, заговорять
Будьте люди!                             І Дніпро, і гори
Бо лихо вам буде.                     І потече сторіками
Розкуються незабаром              Кров у синє море...
Заковані люди,                          Дітей ваших...
Селянин з гурту. Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.                                                                     
Шевченко. Нехай...
Виходять всі. Звучить віш у виконанні Котюги  М. під пісню «Думи мої, думи мої».
Там найдете щире серце             Привітай же, моя ненько,
І слово ласкаве,                           Ненько Україно,
Там найдете щиру правду,         Моїх діток нерозумних
А ще, може, й славу.                  А я тут загину.
Голос із мікрофона. Государ імператор височайше звелів призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус
із правом вислуги під най суворіший нагляд із забороною писа­ти і малювати...
Звучить барабан. Стоїть стіл, на ньому горить свічка. Сидить, схи­лившись, Шевченко-солдат.
Шевченко. Навіть для недолюдка, кровопивці не можна було б придумати страшнішої кари, як заслати мене в Оренбурзь­кий корпус солдатом із забороною писати і малювати. (Починає писати і говорити)
Лічу в неволі дні і ночі,                Пливуть собі стиха,
І лік забуваю.                                 І добро, і лихо
О, Господи, як то тяжко                Забирають, не вертають
Тії дні минають.                             Ніколи, нічого,,,,!
А літа пливуть за ними,













ІНСЦЕНІЗАЦІЯ ПОЕМИ Т. Г. ШЕВЧЕНКА
ДІЙОВІ ОСОБИ: ДІВЧИНА-ТОПОЛЯ, МАТИ, КОБЗАР, ПОВОДИР КОБЗАРЯ, ВОРОЖКА, СВАТИ, ГРУПА ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ.

ПЕРША ДІЯ

На майдані група Дівчат і Хлопців ви­конує український народний танець «Ка­теринка» (або гопак). Коли закінчується танець, здалеку чути спів Кобзаря під акомпанемент кобзи. Останні два рядки можна співати вже на сцені. Всі прислу­хаються до співу, дивлячись у той бік, звідкіля повинен вийти кобзар з Поводи­рем.
ПЕРША ДІВЧИНА (з радістю). Кобзар іде!                                                        
ДРУГА    ДІВЧИНА.    Справді,    кобзар!
ПЕРШИЙ  ХЛОПЕЦЬ.   Кобзар,   кобзар!
Кобзар виконує пісню «Ой послала мати та й сина в дорогу».
Входить кобзар, якого за руку веде хлопчина в драному одязі. Дівчата й хлопці оточують їх,
ПЕРША ДІВЧИНА. Дідусю, розкажіть нам про Тополю.
ДРУГА ДІВЧИНА. Про Тополю, дідусю, пам'ятаєте?
ВСІ РАЗОМ. Так, так, просимо дуже! Просимо про Тополю.
КОБЗАР.    Добре.    Слухайте    уважно.
Кобзар розказує  «Тополю»
Т. Г. Шевченка від початку до слів «...За старого,  -багатого    нищечком    єднала».
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий —
Марно зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє,
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте — все розкажу,
Слухайте ж, дівчата!
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила,
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине —
Була б не любила;
Якби знала, що загине, —
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою;
Якби знала!
Защебече соловейко
В лузі на калині,
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати,
А він її запитає,
Чи не била мати.
Стануть собі, обіймуться —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться, —
Обоє раденькі...
Ніхто того не побачить,
Ніхто не спитає:
«Де ти була, що робила?»
Сама собі знає.
Любилася, кохалася,
А серденько мліло:
Воно чуло недоленьку,
А сказать не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує...
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою,
Не співає — сиротою
Білим світом нудить.
Без милого батько, мати —
Як чужії люди,
Без милого сонце світить —
Як ворог сміється,
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється!
Минув і рік, минув другий -
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Ніхто не питає.
«Чого в'янеш, моя доню?» —
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.

ДРУГА ДІЯ

Убога хатина. Збоку стіл, застелений скатертиною, лава. На лаві сидить мати і пряде кужіль. Дочка сидить на другій лаві і вишиває. Здалеку чути стукіт. Мати нетерпляче дивиться у вікно. Дочка стур­бовано —на не».
МАТИ.  Либонь,  свати  до  нас, дочко!
ДОЧКА. Свати? (Перелякано). Які сва­ти?!
МАТИ. Напевно, свати до нас! (Радісно). До нас!
Кидає прясти, метушиться, наводячи лад у хаті. Сідає за стіл. За дверима стукіт (щоразу голосніше)'— тричі. Входять Двоє Сватів з хлібом і низько кланяються матері, кладуть хліб на стіл.
СВАТИ. Дай боже вечір добрий, шанов­ні люди. (Кланяються).
МАТИ. Добривечір і вам! (Радісно; скоса дивиться на дочку, яка наче за­вмерла на місці і широко розкритими очима дивиться на магір, нічого не розуміючи). Просимо сідати, будете гос­тями! (По хвилині). А відкіля це бог вас несе? Чи здалека.'чи зблизька? Може, ви мисливці які? Може, рибалки, а чи, може, вольнії козаки?
ПЕРШИЙ СВАТ. І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькі, ідемо із землі турецької.
ДРУГИЙ СВАТ. Раз, вдома, у нашій землі, випала пороша. Я й кажу товари­шу: «Що нам дивитися на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду». От і пішли. Ходили-ходили — нічого не знайшли.
ПЕРШИЙ СВАТ. Аж гульк —назустріч нам князь, підніме угору плечі і говорить нам такії речі: «Ей ви, мисливці, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіть друж­бу. Трапилась мені куниця — красная дівиця. Не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть її мені поймати, і тоді чого душа ваша забажає, усе просіте, усе дам:
і хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочете».
ДРУГИЙ СВАТ. Ну нам того й треба. Пішли ми по слідах, по всіх городах, по усіх усюдах: і у Німеччину, і в Туреччину; всі царства, всі государства пройшли, а все куниці не знайшли.
ПЕРШИЙ СВАТ. Пішли ми вп'ять по сліду.  І   якраз у це село зайшли.
ДРУГИЙ СВАТ. Певно, що звір наш пішов у двір ваш. А з двору — в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо його піймати; тут застряла наша куниця, у вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець.
ПЕРШИЙ СВАТ- Пробі, отдайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи отдасте, чи нехай ще підросте?
МАТИ (дивиться на сватів і скоса — на дочку), Що за напасть такая, звідкіля це ви таку біду накликаєте? Доню! Чи чуєш, доньцю? Порадь же, будь ласка, що мені робити    з    цими    ловцями-молодцями?
Дочка плаче, виходить на край сцени. Мати дивиться на неї сердито.
МАТИ. Бачите ви, ловці-молодці, що натворили? Мене, стару, із дочкою при­стидили! (Підходить до дочки). Іди, доню!
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий —
Будеш панувати.
ДОЧКА.
Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму,
Нехай попи заспівають,
А дружки заплачуть:
Легше,  мамо, в  труні лежать,
Ніж його побачить.
МАТИ (махає зневажливо рукою в сто­рону Дочки, сама підходить до сватів). Так от же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а весілля відкладаємо (моргає до сватів).

ТРЕТЯ ДІЯ

За сценою чути голос кобзаря.
КОБЗАР.
Не слухала стара мати,
Робила, що знала,—
Дивилася чорнобрива,
Сохла і мовчала.
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити —
Чи довго їй, одинокій.
На сім світі жити? Відкривається завіса. Убога кімната Ворожки. Стіл, лава. Збоку полиці з усілякими травами. Во­рожка сидить за столом; на столі свічка, в хаті напівтемно; ворожка робить якісь таємничі рухи над свічкою.
Входить Дівчина; на ній той самий одяг, що й раніше, тільки зверху — хустка, що спадає на плечі. Дівчина кидається до ворожки.
ДІВЧИНА.
Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько,
Скажи мені щиру правду:
Де милий, серденько?..
ВОРОЖКА.
Добре,    доню;    спочинь    трошки...
Чини ж мою волю.                .
Сама колись дівовала,
Теє лихо знаю;
Минулося — навчилася,
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню,
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала.       (Йде до полиці і дістає шклянку з чарів­ним  напоєм.      (Дівчина не зводить  з  неї очей).
Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля —
Все лихо загоїть.
Вип'єш — біжи якомога;
Щоб там не кричало.
Не оглянься, поки станеш
Аж там, де прощалась.
Одпочинеш; а як стане
Місяць серед неба,
Випий ще раз; не приїде —
Втрете випить треба.
За перший раз, як за той рік,
Будеш ти такою;
А за другий — серед степу
Тупне кінь ногою.
Коли живий козаченько,
То зараз прибуде.
А за третій... моя доню,
Не питай, що буде.
Та ще, чуєш, не хрестися,
Бо все піде в воду.
Тепер же йди, подивися
На торішню вроду.
Дівчина зачаровано повторює все вслід за ворожкою. Потім встає, заплакана, і піднімається на підвищення. Здіймає руки догори, наче тополя.
ДІВЧИНА.
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору!
Рости тонка та висока
До самої хмари...
Піднімає руки вгору, починає крути­тись. В цей час гасне світло і на тому місці, де була дівчина, з'являється топо­ля, підготовлена раніше.
На сцену виходить Мати, обнімає тополю, ридає.
МАТИ.
А хто ж мені головоньку
Буде доглядати?
Хто догляне, розпитає,
На старість поможе?!
Доню моя, доле моя!
Боже милий, боже!
(За сценою звучить народна пісня «Ой там при дорозі тополя стоїть»).
Відкривається завіса.
Та ж сцена, що й у першій дії. Кобзар із дівчатами та хлопцями сидить у тій же позі серед майдану.
КОБЗАР.
Отак тая чорнобрива
Плакала, співала
І  на диво серед поля
Тополею стала.
По діброві вітер виє.
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
ХЛОПЦІ    ТА   ДІВЧАТА   (всі   разом). Спасибі, дідусю...
Старий з поводирем піднімаються і йдуть. Дівчата і хлопці проводжають їх.

Тексти диктантів

№1.
У літературну українську мову міцно ввійшла назва п'ятого місяця року травень. Під цю пору буйно кущують і цвітуть різноманітні трави. Це найкраща пора заготівлі лікарського зілля.                                                    
Колись на Семена Зілоти  23 травня люди організовували спеціальні обряди пов'язані зі збором трав. Удосвіта гуртами йшли в глибокі ліси й збирали природні ліки. До кожної тра­вички читали відповідні молитви. Ось одна з таких примовлянок  Б(б)ожа М(м)ати ходила зілля родила відром поливала нам на поміч давала
Найбільш цілющим вважалося зело зірване до сходу сонця. Тому на Поліссі цей місяць називали ще травником.
Крім того у вжитку були відомі й інші назви травня пі­сенник і місяць громовик. Вони повністю відповідали своєму призначенню. Усюди у лісах на полях і біля обійсть розли­валися солов'їні трелі чудернацькі посвисти шпаків безтур­ботне кування зозуль. Нерідко в цей час можна почути й лункі перекоти грому.
Травень вважається одним з найпоетичніших місяців. Він мовби нагадує нам поспішайте намилуватися красою весня­ного дивоцвіту  бо вона нетривка й скороминуща. І це так  адже травнем завершується найкраща пора року весна.
(163 слова)                                                   За В. Скуратівським

№2.
Рано нині прийшла весна. Якось одразу стихли знесиліли снігові бурани  що завивали довгими зимовими ночами по ти­хих вуличках молодого шахтарського селища. Несміливо  не­мов боячись розсердити сиву холоднечу усміхнулося з за хмар сонце. І зима справді розгнівалася. Наїжилася проти ночі крижаними багнетами дахів  злостиво зарипіла під но­гами ламкою білястою плівкою калюж обпалила колючим подихом гарячу верхівку терикона.
А потім набралося відваги сонце. Заметушилися побігли швидше хмари розпливлося в широкій усмішці небо і сонце гарячим промінням припало до холодної  дрімотної землі. Десь над балкою немов випущений на волю птах затріпотіла пісня. Злетіла вгору й зажурилася в томливому чеканні прийдешніх змін.
Дівчисько в розхристаному пальті зупинилося  примруже­ними блакитними очима відшукало в небі жайворонка  до чо­гось лагідно усміхнулося й завмерло з підведеним догори об­личчям.
Добралася весна й до шахти. Повітря  насичене запахами землі  ринуло в темну вологу пащу стовбура шахти увірва­лося в штреки   і гайда гуляти лавами та забоями хвилюючи душі шахтарів незбагненно солодкою тугою за сонцем за ви­соким темно блакитним небом.
(160 слів)                                                               За В. Титовим


№3.
Зима цього року була затяжна  холодна й надокучлива. А на початку квітня нарешті прокинулася запізніла весна. Підвелася  потягнулася подивилася спросоння навкруги що воно робиться що діється? Бачить безладдя всюди треба раду рідній природі давати. Дихнула перший раз весна  по­плив у повітря блакиттю золотавий сонячний човен. Дихнула вдруге  потемнів сніг, до землі злякано пригорнувся, сльо­зою зійшов. Дихнула весна втретє  затріщав льодовий кожух на річках   луснув у кришиво й поплив за водою. Велетен­ською гребінкою дбайливо розчесала весна ліси й лани. Зазе­леніло на деревах і кущах молоденьке листя  піднялися пишні  густі сходи. Розкрили ніжні пелюстки перші квіти. Тепле повітря наповнилося пташиними голосами.
Марічка вийшла на подвір'я і повернулася наче сонях у бік сонця від задоволення мрійливо примружила очі. Тонень­ким пальчиком сонце легенько лоскотнуло кінчик дівочого носа бліді щоки гладеньке чоло ніжні вуста.
Гарно з тобою сонечку  зашепотіла Марічка    Світи сонечку світи любе людям на щастя на життя.
Дівчина завмерла насолоджуючись теплом ласкавого сонця. Душа сповнилася невимовною радістю буття наче бі­лий світ заповнився пташиним співом.
(163 слова)                                                       За Е. Заржицькою
№4.
Знову та сама річка. Тихий затон із трьох боків закритий очеретом. Біля берега де зовсім мілко золоті й безтурботні сонячні промені граються на піщаному дні. Тут і там дрібний мальок срібно виблискує порскаючи раз по раз у різні боки наляканий нахабним завжди голодним окунем.
Бабки з величезними райдужними очима стрімко сновига­ють над водою а на протилежному березі річки шляхетні й величні стоять стрункі вікові сосни кучерявими головами підпираючи небеса. У небі у сліпучій вишині дрібними пір'їнками розкидані невагомі прозорі хмаринки. Щедре літнє сонце панує гріє землю й воду розсипається тисячами соняч­них зайчиків по хвильках пече крони дерев марно намагаю­чись пробитися в глибину листя.
Біля краю води на зеленій траві стоїть юна років п'ятнадцяти дівчина. Вона підвела підборіддя пальчиками русяве волосся за спину прибирає мружить світлі дивні очі. Коли дівчина на ліс подивиться очі стають зеленкуватими гляне на воду  здаються золотаво сірими на небо  блакит­ними волошковими ясно синіми.
Дівчина тихо ступила в річку зробила ще крок  і раптом кинулася у воду й попливла.
(161 слово)
За С. Ватуриним



№5.
Стояла перша осіння доба із сухими короткуватими днями. Сонце вже не котиться горою як улітку не стоїть над самою головою не палить палом а береться низом понад горою привітно світить і пригріває після довгої холодної ночі та ущипливого рожевого ранку.
Пройшли жнива скінчилася возовиця. Хіба де в степу да­леко від людської оселі  ще бовваніють недоважені копи а то всюди тільки чорніє нив'я поораною ріллею та жовтіють лани збитою стернею.
Пусто серед степу сумно й серед лісу. Вітри суховії обго­лили його рясні віти а ранні заморозки пожовтили та по­червонили лист  пташки щебетливі відлетіли у вирій. Життя втікало зі степів і лісів ховалося по людських оселях по теплих краях.
По селах від білого світу й до самої темної ночі гупали не­угавно ціпи доводячи до розуму те добро яким за літо наді­лила земля мати. За годинки поспішали люди з роботою  щоб було що й самому їсти й вивезти зайве на продаж. По городах була теж немала клопотнеча мазалися білилися та прибира­лися готуючись уже до зими.         
(160 слів)                                                     За Панасом Мирним


№6.
Ще звечора землю оповив їдкий холодний туман що про­бирав до кісток і вганяв у дрож. Отже, чекай на морозну ніч. І ранній завчасний морозенко таки добре попорався протягом ночі настелив трави густо побілив памороззю засохлі дерева прихопив ще зовсім зелене листя.
Вийшов уранці Оксен і завмер  пожухле за ніч листя з ти­хим шелестом опадало на землю лягало покорченими долонь­ками догори наче все ще просило хоч краплинку тепла  хоч крихітку ласкавого сонця. Не було ні вітру  ні жодного поруху  а листя падало й падало зривалося з верховіття. І вже ціла злива чорно зелений сумний водограй проливався на землю.
Дерева оголялися на очах щойно стояли в листі а глянув через якусь хвилину  уже голі. Тільки поодинокі листочки з усіх сил чіпляються за віття намагаються втриматися до сонця.
Особливо зворушила Оксена молоденька осика скинула покірно зелену сорочку  простелила її біля ніг та й стоїть гола голісінька тремтить худеньким тільцем на морозі.
Той глухий шум  невпинний той шелест переслідував Оксена й тоді коли він повернувся в хату.
(161 слово)
За А. Дімаровим





№7.
Палахкотять біля вікон животворним вогнем розвихрені мальви шугають червоними язиками багаття під самісіньку стріху от от від їхнього полум'я загориться хата. Ніхто не знає коли й хто посадив їх на сонячному причілку. Мати ка­жуть що ті рожі посадила колись давним давно ще бабуся у свої дівочі літа.
До пишного розмаїття мальв усі давно звикли і стали вони невід'ємною частиною родини. Що року ранньою весною з під землі з'являлося зелене пагіння за кілька ночей воно вирос­тало вище при.ьби  привітно заглядало у вікна. На високих стеблах в'язалися десятки бутонів, які в кінці весни зацвітали червоними  світло рожевими й темно пурпуровими квітами.
Здавалося, то й не квіти а якийсь чарівник розвішав на пружних,високих пагіннях малинові оранжеві  сріблясті дзвоники. Вечорами тихими коли спадала літня спека мальви стояли урочисті серед золотого надвечір'я тихо гра­ючи чарівну пісню на своїх чутливих трубках.
І тоді стара хата ставала незвичайною бо стояла вся в пре­красному живому вінку у центрі пелюсткового багаття. І ніякі казкові кришталеві палаци не могли зрівнятися із чарівним видовищем простої селянської оселі серед буйноти барвистих мальв.
у     (165 слів)                                                                За І. Цюпою


№8. Життя квітів починається з пролісків. Пролісок  квітка  ніжна  але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг а вже  крізь весняну ніздрювату сніго льодову скоринку прогріваючи собі тісненьку й скромну проталинку пнеться цупкий паросток схожий на цибульку.
Сьогодні це біло зеленаво жовтуватий хвостик  завтра це біло зелена гостриця  після  завтра це вже довгий зелений листок з тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою зірочкою і квітів визорює так густо що земля знову стає біла й зимна від рясного холодного цвіту.
І негайно ж зацвітає ряст. Це вже весна. Квіти рясту фіал­кові  теплі й сонячні. Вони вже пахнуть. Потім з'являється жовтий козелець. Це вже повна весна.
 Квітка гаряча як сонце. Вона м'яка й ніжна. Дух від неї йде не сильний але це вже аромат. І росте козелець вже не із чорної землі. Довкола не тільки торішнє пріле листя а й зелена трава якої три дні тому ще зовсім не було. Над козельцем  уже схиляється молода парость.
І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт.
    (162 слова)                                                           За Ю. Смоличем